Малий великий помічник
Себастьян народився в люблячій родині. Батьки поволі навчали його, і він був радий новим знанням. Хлопець мав фотографічну пам'ять, не цурався тяжкої праці і змалечку прагнув допомагати людям.
Невдовзі у нього з'явилися перші приятелі. Вони збиралися надворі, грали у футбол або бігали наввипередки. А набігавшись, сідали у затінку величезних платанів і розповідали одне одному новини. У Себа їх було найбільше, і в той день він повідомив друзям дещо приголомшливе.
– Що, правда, побудують цілий завод? – кинулися розпитувати діти. – А що буде з нашими плавнями? А що там виготовлятимуть?
І Себастьян розповів все, що знав сам: що, де, коли і скільки.
– Круто! – вигукнув Юрко, найшвидший бігун у школі.
– Не круто, – озвалася Стася. У її молодшого брата була астма. Вона розуміла, що таке поганий завод поблизу, як малому буде важко, як хвилюватиметься мама і потихеньку плакатиме вночі. І пояснила все це друзям.
– Нічого не вдієш, – гримнув Юрко. Він раптом усвідомив, що відбувається, розлютився і щосили пнув камінець.
Себастьян замислився.
Він навчився читати дуже рано. Казки його мало цікавили на відміну від законів і точних наук. Хлопець ковтав підручники, досліджував мапи і врешті переключився на новітні технології.
– А якщо… – вир думок, потрібно вихопити найцінніші, найоптимальніші, обрати рішення, він його відчуває, воно просто на поверхні. Друзі завмерли, – а якщо вихід є?.. Потрібно лише написати листа. Зрештою, багато листів. І зробити це мають дорослі. Ті, що вічно заклопотані. Ви ж знаєте…
– Моя мама весь час переймається тим, що приготувати на вечерю.
– А моя працює в дві зміни.
– У мене бабуся хворіє…
– Мій тато вечорами дивиться новини і лається.
Діти стихли. Кожен думав про своє. Вони б самі відправили ті кляті листи, але за законом це мають робити дорослі. Вічно зайняті дорослі…
– Знаю! – вигукнув Себ. – Ми спростимо їм задачу: я підготую зразок, і нашим батькам залишиться тільки підписати його і відправити!
Діти оживилися. Себастьян не підведе, врахує все, що треба, це ж ходяча енциклопедія.
– А що буде потім? – спитала Стася.
– Потім… – хлопець стенув плечима. Зараз він не мав відповіді, але знав, до кого звернутися. Батьки ще торік просили його повідомити, якщо буде якась загроза для плавнів... – А потім мама з татом зберуть інших дорослих і боротимуться, аби захистити нас. А я їм допомагатиму. – Себ трішки подумав і додав. – У нас все вийде, от побачите!